Із трьох сценаріїв, які ми прогнозували напередодні сьогоднішньої зустрічі у Стамбулі, виправдався третій – дано старт переговорному процесу, сторони домовились про нові зустрічі. Плюс узгодили обмін рекордної кількості полонених – 1000 на 1000.
Хоча до зустрічі більшість коментарів були іншого плану – про те, що переговори обов'язково зірвуться, оскільки Росія відмовиться погоджуватися на безумовне припинення вогню, після чого Україна оголосить, що з Москвою більше нема про що говорити і закликатиме негайно ввести проти РФ жорстокі санкції. Ну а там далі як Трамп вирішить.
Перші неофіційні повідомлення про підсумки зустрічі, які потоком пішли українськими та західними (переважно британськими) виданнями, як би вказували саме на такий варіант. Там говорилося, що російська делегація висунула Україні якісь жорстокі та категорично неприйнятні умови (передача всієї території чотирьох областей плюс буферні зони в Сумській та Харківській), після чого переговори стали безглуздими.
І тим паче різким контрастом на цьому тлі пролунали перші заяви Умерова та Мединського. Вони були спокійні та конструктивні. Про жодні розбіжності не згадувалося (хоча це, звичайно, не говорить про те, що їх під час переговорів не було).
Було сказано, що домовилися про обмін полоненими 1000 на 1000. І, головне, домовилися про нову зустріч, на якій мають обговорити бачення кожної із сторін щодо припинення вогню. Також порушувалося питання про організацію зустрічі Путіна та Зеленського.
Підсумуємо: переговори завершилися без угоди про перемир'я, але Україна про провал не заявила, а навпаки - сказала про підготовку до нових зустрічей. Щоправда, Зеленський знову закликав Трампа до введення санкцій і жорсткого тиску на РФ, якщо Москва не продемонструє прагнення миру. Однак, з урахуванням коментарів Умерова і Мединського про майбутній "новий раунд переговорів", ці загрози виявилися як би перенесені в невизначене майбутнє - на якийсь час після "нового раунду".
Безумовно, поки що рано говорити про те, що переговорний процес принесе якийсь результат. Понад те, ніхто не гарантує, що навіть другий раунд переговорів відбудеться.
Тому що зараз відбувається боротьба за порядок денний переговорів.
Путін намагається перебити тему про безумовне 30-денне припинення вогню, яка активно просувається у вигляді ультиматуму Зеленським та європейцями. Просувається, щоб Путін від неї відмовився, після чого переконати Трампа покарати Кремль за це жорсткими санкціями та поховати діалог Москви та Вашингтона.
А Путін хоче щось більше, ніж просто перемир'я, пов'язуючи його з багатьма умовами. Тому намагається переконати в тому ж і Трампа, щоб він перестав наполягати на безумовному припиненні вогню та сприйняв умови Кремля. Звісно, Зеленський та європейці хочуть цьому перешкодити, довівши Трампу, що Путін просто тягне час, а його умови є цілком неприйнятними.
Завдяки тому, що розпочалися прямі переговори і вони не були оголошені одразу проваленими через відсутність рішення щодо припинення вогню, Путін частково наблизився до своєї мети. Але те, що він її доб'ється поки що говорити рано. Бо Трамп ще свого слова за підсумками переговорів не сказав.
Хоча в останні дні йде все більше розмов про майбутню зустріч (або, як мінімум, телефонну розмову Трампа і Путіна), після якої і стане зрозуміло, чи можуть бути досягнуті фінальні домовленості про завершення війни та на яких умовах.
Але, в будь-якому разі, запуск переговорного процесу, безумовно, дає надію на те, що до припинення вогню і навіть, можливо, до ширших мирних домовленостей Україна і Росія рано чи пізно прийдуть. Якщо, звичайно, дві країни, в принципі, готові до компромісів.
У тому числі й з головного питання, яке, зокрема, випливло і на сьогоднішніх переговорах.
З того часу, як після невдалого наступу ЗСУ в 2023 році стало зрозуміло, що військовим шляхом повернути захоплені росіянами території України не вийде, у Києві почали допускати згоду на зупинку війни по лінії фронту, але тільки під гарантії безпеки, рівня 5-ї статті НАТО з введенням миротворців (в ідеалі, як, на мою думку, майже виглядає, майже виглядає, майже виглядає, майже виглядає на майже, на вигляд) "заморозки" конфлікту з такими ж відносинами з Росією, як були, наприклад, між Вірменією та Азербайджаном з 1994 по 2020 рік – масштабних бойових дій немає, але відносини суто ворожі, контакти на мінімумі, обидві країни перебувають у стані підготовки до нової війни.
Москва ж наполягала на іншій ідеї – Україна має внутрішньо змінитись та перезавантажити свої відносини з Росією. При цьому просувалася думка, що єдиним реальним гарантом безпеки для Києва може бути лише Москва. І доки Україна з РФ не домовиться про принципи співіснування, буде війна, в якій рано чи пізно Київ програє через виснаження. І ніхто Україні не допоможе, бо всі бояться вступати у війну з ядерною Росією.
"Добре відомий психологічний ефект спустошення від нездійснених очікувань, тому нинішні надії на Трампа та його мирні ініціативи підвищують шанси, що українські еліти все-таки зроблять наступний крок і прийдуть до висновку: єдина країна, яка може забезпечити Україні мир, - це Росія, альтернатива ж прямим мирним переговорам з такими переговорами з Москвою переговорою з Москвою переговорою з Москвою переговорами з Москвою переговорою з Москвою переговорою з Москвою переговорою з Москвою переговорами з Москвою переговорами з Москвою буде переговори з Москвою. відмова України від ролі військової та політичної загрози для Росії", - писав ще на початку року близький до Кремля російський військовий експерт Сергій Полєтаєв.
Приблизно так само висловився (якщо вірити західним ЗМІ) на сьогоднішніх переговорах і Мединський: "Ми не хочемо війни, але готові воювати ще рік, два, три - стільки, скільки потрібно. Ми воювали зі Швецією 21 рік. Ми готові воювати вічно. А ви скільки готові воювати?".
Звичайно, будь-який український блогер і коментатор у Facebook можуть навести тисячу і один аргумент чому російські погрози "воювати вічно" – блеф і як Росія вже в найближчому майбутньому звалиться під гнітом військових та економічних проблем.
Але насправді правда полягає в тому, що війна на виснаження несе величезні ризики та загрози для майбутнього обох країн. І не лише для України, а й для Росії. І питання "чи готові ви воювати вічно" варто поставити не лише українській делегації у Стамбулі, а й російському суспільству.
Можливо, в України і менше шансів вистояти у війні на виснаження через непорівнянність потенціалів. Але і вона може завдати колосальної шкоди Росії.
Тому гарантувати справжній і міцний світ можуть лише взаємні домовленості про принципи співіснування двох країн, щоб, як мінімум, не заважати один одному. Але тільки ці принципи повинні бути прийнятними для обох країн. А це неможливо без готовності йти на взаємні компроміси.
Інакше - "вічна війна", поки один із супротивників не впаде. Але й у такому разі ціна перемоги може виявитися рівносильною поразці.
Детальніше про хід та результат переговорів читайте в матеаріалі Що показали переговори Києва та Москви в Стамбулі, чи зможуть тепер зупинити війну. Підсумки
