Сценарії для України: від ізраїльського до грузинського. Який реальний?
Сьогодні день, коли не здійснився черговий прогноз щодо завершення війни в Україні. Йдеться про прогноз центру геополітики інвестиційного банку JPMorgan, за яким війна мала закінчитися до 1 липня.
Втім, уже в момент опублікування цього прогнозу наприкінці травня в те, що війна завершиться за місяць, мало хто вірив. На той час ставало все очевидніше, що переговори зайшли в глухий кут.
Але аналіз геополітиків з JPMorgan викликав резонанс з іншого приводу. У ньому найімовірнішим варіантом розвитку подій (50% ймовірності) після війни було позначено так званий грузинський сценарій. У викладі банку він виглядає так: Україна після війни не отримає надійних гарантій безпеки, залишиться нестабільною і згодом після однієї-двох змін влади опиниться у сфері впливу Росії.
І це в Україні у багатьох викликало подив, що переходить у обурення: який ще може бути грузинський сценарій після жорстокої війни, яка нескінченно перевершує за своїми жертвами швидкоплинний конфлікт між Грузією та Росією у 2008 році? Та й чи може взагалі прийти до влади в Україні на виборах політик, який виступатиме за такий сценарій – тобто, по суті, за примирення з Росією?
Однак за певних обставин грузинський сценарій справді може виявитися реалізованим. Це залежатиме не лише від того, що відбуватиметься в Україні, а й від позицій Росії та Заходу. І така залежність від багатьох факторів робить подібний сценарій надто складним.
Крім грузинського JPMorgan виділив три інші сценарії, хоч і оцінив їх як менш ймовірні.
- Ізраїльський сценарій (20%): Україна отримає західні гарантії безпеки, але не запровадження західних військ. Вона залишиться мілітаризованою державою, постійно готовою до нової війни.
- Сценарій "Південна Корея" (15%) припускає, що в Україні розмістяться європейські війська, підкріплені американськими розвідданими та обіцянкою допомоги США у разі відновлення конфлікту.
- Сценарій "Білорусь" (15%) припускає, що США та Європа не зможуть або не захочуть забезпечувати безпеку України. Це дозволить Росії досягти виконання своїх максималістських вимог і фактично перетворити Україну на залежну державу.
Як бачимо, банк виніс за дужки варіант поразки Росії, коли Москва буде змушена прийняти всі умови України і виходить із завершення війни або по лінії фронту з переходом протистояння в холодну стадію (корейський чи ізраїльський сценарій), або з поступками України (грузинський чи білоруський).
При цьому JPMorgan малює два останні сценарії як більш-менш однакові: повернення до сфери впливу РФ. Хоча, якщо дивитися на реальну ситуацію в Грузії, то вона інша. Грузинська влада є проросійською лише у трактуванні опозиціонерів. Насправді вона проводить багатовекторну політику, прагнучи не сваритися з Росією, але розвиваючи відносини з Туреччиною, Азербайджаном і США. Грузинський сценарій більше нагадує політику Фінляндії після Другої світової війни - дружній по відношенню до Москви нейтралітет із проведенням самостійної внутрішньої та зовнішньої політики. Відмінність у тому, що Фінляндії 1945 року офіційно визнала втрату територій, а Грузія немає.
Але які варіанти втілені насправді?
Для початку слід сказати, що три роки повномасштабної війни повністю обнулили концепцію, яка лежала в основі дій української влади з 2014-2015 років.
Тоді, після підписання мінських угод, Петро Порошенко мав вибір із двох варіантів. Перший – виконати їхню політичну частину, реінтегрувавши Донбас в Україну з особливим статусом та нормалізувавши відносини з РФ, винісши питання Криму за дужки. Другий – заморозити ситуацію на Донбасі в режимі війни, якої немає, але яка все ж таки йде, і позиціонувати Україну як форпост Заходу, який стримує російський імперіалізм. Після деяких вагань Порошенко обрав другий варіант.
Головна причина була не так у тому, що це дозволяло отримувати значну (у тому числі й фінансову) підтримку Заходу, як у впевненості, що Росія не посміє напасти на Україну. А якщо посміє, то жорсткі санкції Заходу та опір ЗСУ швидко приведуть її до краху.
Виходячи з цього базового посилу діяв до війни і Володимир Зеленський.
Започатковане Росією вторгнення спочатку справді давало надію на реалізацію подібних прогнозів. Невдачі на фронті та заколот Євгена Пригожина мало не підвели РФ до повного розгрому. Але Володимир Путін вистояв, заколот завершився провалом, Пригожин невдовзі після його завершення загинув. Ситуація стабілізувалася і в середині РФ, і на фронті. А потім російські війська перехопили військову ініціативу. Санкції так і не змогли обрушити російську економіку. І хоча вони не пройшли безслідно, а експерти говорять про наростаючі проблеми, але поки що їх негативні прогнози не виправдовуються. Тобто силами однієї України та західними санкціями розтрощити Росію поки що не вдалося.
Виходячи з цього, при аналізі сценаріїв розвитку подій після завершення війни принципове значення має відповідь лише на одне питання: чи отримає Україна гарантії безпеки від західних країн, які мали б на увазі їх вступ у війну у разі нового нападу Росії?
У сценаріях банку цей варіант позначений як південнокорейський. Нагадаємо, після закінчення Корейської війни в Південній Кореї було розміщено американські війська, причому з ядерною зброєю. Тому всім було зрозуміло, що атака КНДР на Республіку Корея означатиме війну зі США. З тієї ж серії і західнонімецький сценарій, коли ФРН стала членом НАТО.
Якщо Захід не дасть Україні гарантій, що зобов'язують (а поки все йде саме до цього), то далі можливе розвилка зі сценаріїв, які банк позначив як ізраїльський, грузинський і білоруський.
Ізраїльський сценарій багато хто в Україні сприймає як ідеальну модель післявоєнного існування країни: зі зміцненням бойової могутності та готовністю будь-якої миті до війни з ворожим сусідом.
Однак поки що Росія існує у своєму нинішньому вигляді, ізраїльський варіант для України неможливий. Стан вічного протистояння Києва з Москвою як Ізраїлю з арабськими країнами приведе Україну не до ізраїльського, а до палестинського сценарію вічної розрухи. Вкрай некоректно порівнювати війну України та Росії із ситуацією на Близькому Сході. Але якщо й проводити аналогії, то Україна більше нагадує Палестину, а Росія Ізраїль. По сусідству з Ізраїлем немає величезної ворожої держави з ядерною зброєю та багаторазово переважаючим військовим, економічним та людським потенціалом.
Стан вічної війни - реальної чи гібридної - виявиться значно руйнівнішим для України, ніж для Росії. Можна навести ще приклад гібридної війни на Донеччині 2015-2022 років. Так, Україні вона приносила проблеми. Але за межами прифронтової зони вона практично не відчувалася. Натомість на територіях "ЛДНР" війна була визначальним чинником життя. У разі ізраїльсько-палестинського сценарію на місці "ЛДНР" зразка 2015-2022 років опиниться Україна, а на місці України – Росія.
Фактично вічна війна стане дорогою до поступового знищення української державності, країна повторить сюжет фільму "Заборонена зона", за яким на території влади захоплять різні угруповання типу ХАМАС.
Двома альтернативними варіантами, про які пише банк, є білоруський та грузинський сценарії.
Білоруського варіанта практично офіційно домагається Росія: перетворення України на країну, чий курс здебільшого визначається у Кремлі. Ключовий пункт, який для цього просуває РФ у всіх випадках своїх умов, - це обмеження чисельності ЗСУ.
Альтернативним як ізраїльсько-палестинському (вічній війні та розрусі), так і білоруському (переходу у залежне становище) є грузино-фінський сценарій. За ним країна повинна взяти на себе зобов'язання не проводити ворожу політику щодо Москви та оголосити нейтралітет, а Москва – зобов'язання не втручатися у внутрішню політику. Так після 1945 року Йосип Сталін не вимагав від фінів ставати на соціалістичний шлях розвитку, а Кремль зараз не вимагає від Грузії визнавати "незалежність" Абхазії та Південної Осетії чи вступати до ОДКБ. Тобто, за цією версією війна закінчується, відносини двох країн відновлюються. Вони не стануть союзними, але нормальними.
Отже, якщо Україна не отримає гарантій безпеки, які зобов'язують Захід вступати у війну, то залишиться три сценарії: ізраїльсько-палестинський, білоруський та грузино-фінський.
Перший виключати не можна, оскільки значна частина суспільства (хоч і не очевидно, що велика), еліт та армії категорично проти будь-якого примирення та нормалізації відносин з РФ, навіть якщо за продовження протистояння доведеться заплатити більшу ціну.
Білоруський сценарій наразі є цілком неприйнятним для українських еліт, армії та більшої частини суспільства. Він може реалізуватися лише у разі повного розгрому ЗСУ, краху українського спротиву та розвалу державної системи.
Грузинський сценарій може бути реалізований, якщо еліти та армія прийдуть до думки, що задля порятунку державності та нації від знищення потрібно йти на компроміси та замирення з Росією, а потім переконають у цьому суспільство. Хто очолить цей процес і візьме на себе переконання та керівництво країною, насправді не дуже важливо. Варто нагадати, що на момент укладання перемир'я з СРСР в 1944 президентом Фінляндії був маршал Карл Густав Маннергейм, який до того шість років з невеликою перервою воював проти Радянського Союзу.
Проте реалізація грузинського сценарію залежить не тільки від Києва, а й від Москви: вона теж має бути готова взяти на себе зобов'язання дати Україні спокій і не робити нових спроб вторгнення за умови збереження нейтралітету Києва.
Реакція з Москви з цього приводу суперечлива.
"Грузинський сценарій є оптимальним для всіх", - прокоментував доповідь JPMorgan один з найвідоміших і наближених до Кремля російських полліттехнологів Євген Мінченко.
Проте загальний тон заяв російської влади поки що інший. Вони підкреслюють незмінність своїх вимог і демонструють бажання домогтися як мінімум білоруського сценарію - йому відповідають всі умови Кремля, що офіційно висуваються.
Безумовно, можна сприймати ці умови лише як позицію для торгів, щоб отримати найкращі умови мирної угоди за принципом "проси більше, отримаєш, що потрібно". Але частота подібних заяв показує, що ці умови можуть бути принциповими для Кремля і до їх досягнення він війну зупиняти не збирається.
При цьому в Києві поширена думка, що з Москвою в принципі про жодні компроміси домовлятися неможливо, її мета – знищення української державності та національної ідентичності. А тому про жодні грузино-фінські сценарії не може бути й мови, слід готується до вічної війни, якою б не була її ціна. Публічна позиція Москви практично щодня додає аргументи на користь такої точки зору.
Крім того, для реалізації грузинського сценарію потрібний як мінімум неопір йому Заходу, який має великий вплив на Київ. Ознак цього поки що немає. Навпаки: у Європі зміцнюється думка, що після війни Україна має стати форпостом європейської оборони проти Росії.
Тому повторимося: грузинський сценарій – це компромісний варіант завершення війни та укладання миру, який справді не можна виключати, але лише за збігу двох умов. Перше – готовність до взаємного примирення України та Росії. Друге – відсутність активного спротиву такому сценарію із боку Заходу. Нині все це бачиться вкрай малоймовірним. Але ситуація може змінитися, якщо в ході війни жодна зі сторін не зможе досягти поставленої мети. Або якщо в країнах, що воюють, і на Заході відбудуться глобальні внутрішні зміни.
